Приватна школа – приклад з практики

image

18 років тому в молодій сім’ї Оксани і Олексія Балакшиних народилася донька. Мама і батько були  у той час фахівцями з фізики металів і займалися науковою роботою в академічних інститутах. Дитина росла, і з часом стало питання з освітою дівчинки. Віддавати її в звичайну середню школу не було бажання, оскільки молоді люди досить добре були обізнані  про проблеми в державній освіті. Та і сферу діяльності давно вже хотілося змінити.

Рішення про зміну роду діяльності було ухвалене після знайомства з Мариною Осадчею, яка якраз займалася створенням експериментального класу в гімназії і запропонувала молодому подружжю стати в нім викладачами. «Оскільки я на високому рівні володію англійською мовою, то вирішила вести іноземну мову і історію мистецтв. Олексій вирішив зайнятися історією», – розповідає Оксана.

Через два роки перед подружжям став вибір: або рухатися вперед і спробувати реалізувати себе самостійно, або залишатися на поточній роботі з маленькою зарплатою і загрозою звільнення. В ті часи в Києві створювалися приватні дошкільні установи, оскільки державні дитячі сади стали масово закриватися або здаватися в оренду комерційним фірмам. Для статистики: у 1991 році в Україні було близько 25 000 дитячих садків, а в 1994 вже 22 000. Причому ця тенденція з кожним днем набирала обороти, оскільки через банкрутство підприємств рушилася їх інфраструктура, і найчастіше закривалися відомчі сади. Нішу, що звільнилася, складно було не відмітити. «Спочатку ми хотіли створити курси по підготовці дітей в школу. Але через чотири місяці батьки на зборах сказали, що у нас все чудово виходить, і запропонували створити приватну школу. Так вона – «Афіни» – і з’явилася», – розповідає пані Балакшина.

Грошей на старт свого бізнесу у подружжя не було, тому перші вкладення в розвиток школи здійснювалися з поточних доходів. «Свого часу Олексій сказав мені: «Ти займаєшся освітою, а я заробляю на життя». Він збирав комп’ютери, і ми за рахунок сімейного бюджету набували якихось речей і підручників для школи», – згадує Оксана.

Наступним кроком повинно було стати придбання ліцензії. Для цього необхідно, щоб в учбовому закладі були кваліфіковані педагоги, відповідна програма навчання і матеріально-технічна база. «А що найголовніше – так це приміщення. Воно повинне бути орендоване, що зараз достатньо складно, або власне, що ще складніше», – додає вона. За словами Оксани Балакшиної, шлях до отримання ліцензії тривав у них три роки. «У нас були певні складнощі, особливо при оформленні документів. Але тут все приходить з досвідом», – уточнює вона. Сьогодні в «Афінах» вчаться 146 чоловік, працюють 52 співробітники, зокрема психологи, викладачі, куратори, техперсонал. «У нашому бізнесі кожен робить свою справу. Я займаюся підбором кадрів, роботою колективу, Сергій – рекламний-інформаційною діяльністю, Вікторія Гамаюнова завідує фінансово-економічною частиною», – говорить директор школи.

Сьогодні, згідно з даними Міністерства освіти і науки, в одному тільки Києві працює 44 приватні школи, в якій вчаться 4 000 школярів. «Приватні школи і зараз переживають період розвитку, і проблем з набором дітей в перший клас немає. Багато хто відкриває другі перші класи», – відзначає пані Балакшина.

За статистикою, в Європі від 6% до 13% школярів здобувають освіту в приватних учбових закладах, а в Україні – це менше 1%. Тому перспективи зростання в цьому секторі воістину грандіозні. А при належному розвитку приватних шкіл і нинішньому попиті на них тиск на держбюджет міг би знизитися на 1 млрд. грн. в рік, що було б чималою допомогою для ліквідації наслідків фінансової кризи в Україні.

Попит на послуги приватних шкіл щорічно в нашій країні збільшується на 20-30%. Сьогодні об’єм цього ринку в цілому по Україні складає 200-300 млн. грн. «Хоча з переходом на систему зовнішнього незалежного тестування випускників він може швидко збільшитися удвічі. Ми отримуємо десятки листів з проханням про франчайзинг – відкриття філіалів приватних шкіл в інших містах України, а також в Росії, Казахстані і Прибалтиці. Отже для відчайдушних смільчаків ринок таких послуг може виявитися перспективним».

За індивідуальний підхід до дитини і нестандартні програми приватні школи просять немало. Так, в «Афінах» в 2007/2008 навчальному році навчання коштувало 2,5 тис. грн. в місяць (з харчуванням і розвезенням), в 2008/2009 буде $700. «Відповідно до Закону про освіту ми укладаємо договір на певний час і на певну суму. Потім вона щороку індексується з урахуванням інфляції», – відзначає директор школи. Існують окремі договори на навчання: у початковій школі – на чотири роки, в основній школі – до 9-го класу і в старшій школі – з 10-го по 11-й або 12-й клас. «Афіни» – не найдорожча школа Києва. За словами Олени Мовчун, в столиці працює декілька шкіл в секторі люкс. Наприклад, ліцей «Гранд», Kiev International School, British International School, Александровськая гімназія. Вартість навчання тут починається від $800 і деколи досягає $1200 у місяць. «Але в основному середня плата складає від $400-500 у місяць», – додає вона.

Мінімальна виручка «Афін» – $100 тис. в рік. «Цього року ми вийшли на чистий прибуток, який склав 8% валового доходу», – розповідає Оксана Балакшина. Істотна частка в шкільному бюджеті доводиться на зарплату співробітникам – 70-75%. «Якщо хочеш утримати хороших фахівців, то, звичайно, оклад повинен бути вищим, ніж в державній школі», – підкреслює директор «Афін». До цього слід додати витрати на меблі, канцелярські і господарські товари, підручники, харчування і розвезення.

На думку президента асоціації, стартовий капітал для створення приватної школи складає $250-350 тис. Володимир Співаковський менш оптимістичний: «Спершу знадобляться декілька мільйонів євро і достатньо високі поточні витрати на розвиток приватної школи. Це дуже морочливе господарство з постійними ремонтами будівель і меблів, заміною підручників і підвищеними зарплатами персоналу. Не останню роль грає кон’юнктура ринку: слабкі приватні школи – дешевші, сильні – дорожчі», – говорить він.

У приватної школи обов’язково повинно бути: автономна будівля, незалежне і достатнє фінансування і ліцензія. А також матеріально-технічна база, повний цикл, сервіс і багато що інше. «Школа – це не магазин, за один рік не створиш», – додає засновник «Гранду». У оцінці середньої рентабельності приватної київської школи експерти одностайні – від 10% до 20%.

«Афіни» вже не в змозі прийняти всіх охочих, – говорить директор школи. Як тільки у нас з’явиться можливість викупити приміщення і стати власником, то обов’язково зробимо це». А у віддаленій перспективі Оксана Балакшина планує перетворити свій учбовий заклад в пансіон, такий, як Царськосельський ліцей. Для того, щоб реалізувати заявлене в назві, адже Афіни – батьківщина класичної освіти.

Схожі записи:

Залишити коментар

Будь ласка, зареєструйтесь для коментування.